10 заповідей батьківства
Правил про те, як виховувати дитину, придатних на всі випадки життя, не існує. Усі діти різні. Кожна дитина унікальна, унікальні і наші з нею стосунки. Але є речі, які протипоказані при спілкуванні з будь-якою дитиною без винятку. Мова йде про те, чого батькам робити не можна.
Якщо ми хочемо виховати людину, якій притаманна самодисципліна, нам треба в першу чергу розвивати її самосвідомість, прагнути до того, щоб у дитини сформувався позитивний образ самої себе, і уникати всього, що руйнує цей позитивний образ.
Що гріха таїти, навіть самі терплячі батьки час від часу в "засмучених почуттях" все ж користуються недозволеними заходами, але нерідко до них вдаються просто через незнання.
Не принижуй дитину!
Ми іноді запросто можемо сказати дитині: "А краще ти нічого не міг придумати? У тебе взагалі голова на плечах є?" і так далі. Всякий раз, коли ми вимовляємо що-небудь подібне, ми руйнуємо позитивний образ сина чи дочки.
Не погрожуй!
"Якщо ти ще раз зробиш - ти у мене отримаєш!", "Якщо ти ще раз стукнеш братика, я тебе. . . " Кожен раз, коли ми так говоримо, ми вчимо дитину боятися і ненавидіти нас. Загрози зовсім марні - вони не покращують поведінки.
Не вимагали обіцянок!
Добре знайоме: дитина завинила, а мама їй каже: "Пообіцяй, що більше ніколи-ніколи так робити не будеш" - і отримує, звичайно, обіцянку. А через півгодини дитина повторює свою витівку. Мама ображена і засмучена: "Ти ж обіцяв!" Вона просто не знає, що обіцянка нічого не означає для маленької дитини. Дитина живе тільки в сьогоденні. Якщо вона чутлива і совісна, то вимагання обіцянок буде розвивати в неї почуття провини, якщо ж дитина не чутлива, це тільки навчить її цинізму: слово - це одне, а справа - зовсім інше.
Уникайте гіперопіки!
Зайва опіка привчає дитину до думки, що сама вона нічого робити не може. Багато батьків недооцінюють можливостей дітей щонебудь робити самостійно. Прийміть як девіз: "Ніколи не роби за дитину те, що вона може зробити сама".
Не вимагай негайної покори!
Уявіть, що чоловік говорить вам: "Олена, кинь все і цю ж хвилину приготуй мені кави". Як вам це сподобається? Точно так само вашій дитині не подобається, коли від неї вимагають, щоб вана негайно залишила своє заняття, краще попередити її заздалегідь: "Хвилин через десять будемо обідати", тоді ми цілком можемо дозволити їй побурчати трохи: "Ой, мам! Я ще пограю". Сліпе беззастережне підпорядкування характерно для маріонетки, але воно не сприяє формуванню незалежної, самостійної людини.
Не потурай дитині!
Мова про вседозволеність. Діти відразу відчують, що батьки бояться бути твердими, коли вони переступають межі дозволеного, бояться сказати їм "ні". Це вселяє в них впевненість, що всі правила гумові - варто трішки натиснути, і вони розтягнуться. Таке може спрацьовувати в рамках сім'ї, але за її межами дитину чекають гіркі розчарування. Потурати дитині - означає, позбавляти її можливості вирости пристосованою до життя людиною.
Будь послідовним!
У суботу у мами гарний настрій і вона дозволяє синові порушувати всі правила (або якісь з них). У понеділок, коли він робить те ж саме, вона "навалюється на нього, як тонна цегли". Уявіть себе на місці своєї дитини. Як би ви навчилися водити машину, якби в понеділок вівторок і четвер червоне світло означало "стоп", а в середу і суботу - "можна продовжувати рух"? Дітям необхідна послідовність у вимогах. Вони повинні знати, чого від них чекають. Безладність у дозволах і заборонах цьому не сприяє.
Не вимагай того, що не відповідає віку дитини!
Якщо ви чекаєте від свого дворічного малюка, щоб він слухався, як п'ятирічний, то цим ви провокуєте у нього неприязнь до вас. Ви вимагаєте від нього зрілості поведінки, на яку він ще не здатний - це погано позначається на розвитку його самосвідомості.
Не моралізуй і не говори дуже багато!
Кожного дня тисячі слів осуду вихлюпуються на наших дітей. Якщо всі їх записати на магнітофон і прокрутити мамам, вони будуть вражені. Чого тільки вони не говорять своїм дітям! Загрози, насмішки, бурчання, цілі лекції про мораль. . . Під впливом словесного потоку дитина "відключається". Це для неї єдиний спосіб захисту і вона швидко його освоює. А оскільки відключитися повністю вона не може, то відчуває почуття провини, а це розвиває негативну самооцінку. Всі "моралі" зрештою для дитини зводяться до таких схем: "Те, що ти зробив, - це погано. Ти поганий, тому що це зробив. Як ти міг так вчинити після всього хорошого, що мама зробила для тебе?"
Не лишай дитину права залишатися дитиною!
Уявіть собі, що ви - педагогічний геній і виховали зразкову дитину: тиху, завжди поважаючу дорослих, яка ніколи не бунтує і не виходить з-під контролю, робить все, що дорослі від неї хочуть. У неї немає негативних почуттів до чого-небудь і до кого-небудь, вона совісна і акуратна, ніколи нікого не обманює. Але, може бути, тоді ми маємо справу з маленьким дорослим? Психологи вважають, що "зразкова" дитина - не щаслива дитина. Це дитина під маскою. Вона сховала своє "я" під оболонку, а всередині у неї дуже серйозні емоційні проблеми.
Виховуючи дітей, розвиваючи їх самодисципліну, давайте не забувати, що вони все-таки діти. Давайте залишимо за ними це право!
1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти. Або - як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
2. Не зганяй на дитині свої образи; що посієш, те й зійде.
3. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш: ти дав їй життя - як вона може тебе віддячити? Вона дасть життя іншому: це незворотний закон подяки.
5. Не стався до її проблем звисока.
6. Не принижуй!
7. Не муч себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, муч, якщо можеш і не робиш.
8. Пам'ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.
9. Умій любити чужу дитину. Не роби чужій дитині те, що не хотів би, щоб інші зробили твоїй.
10. Люби свою дитину будь-якою: неталановитою, дорослою; спілкуючись з нею, радій, бо дитина - це свято, яке поки що з тобою.
Фрази, які не можна говорити дитині
Іноді ми автоматично щось говоримо своїм дітям, абсолютно не замислюючись над часто вживаними в родині фразами. Ці фрази передаються з покоління в покоління, злітають з вуст легко і непомітно, і часто завдають серйозної шкоди формуванню особистості дитини. Причому фраза на перший погляд може виглядати зовсім нешкідливою, але, тим не менш. . . її краще не повторювати.
Залиш мене в спокої!
Варіантів у цієї фрази може бути багато: «відстань від мене», «не заважай», «я зараз зайнятий», «іди, дай мені зайнятися своїми справами» і так далі. В результаті частого проговорювання цих фраз у дитини формується модель дитячо-батьківських відносин, в яких його місце - далеко не перше. Надалі це неминуче позначиться на взаєминах батьків і старших дітей. У найскладніших випадках посил «піди звідси, не заважай» може бути сприйнятий дитиною буквально: дитина-перешкода, нею не дорожать, від неї мріють позбавитися.
Ти такий. . .
Ярлик, повішений на дитину в дитинстві, з високою часткою ймовірності вплине на формування її характеру. Навіть у зменшувально-ласкательной формі такий ярлик неминуче завдасть шкоди. «Дурненький», «капризний», «ледачий» - всього цього краще не вживати в спілкуванні з дітьми. І ні в якому разі не можна повторювати такі слова по кілька разів. Особливо психологи радять уникати негативно забарвлених ярликів, хоча і вплив нейтральних і позитивно забарвлених «кличок» ще не до кінця вивчено.
Чому ти не можеш бути як. . . ?
Подібні порівняння з сестрою, братом, сусідським дитиною або кимось іншим небезпечні не тільки тим, що можуть створити довгострокову образу і ревнощі, але й тим, що вони в змозі спровокувати негативну реакцію, небажання робити те, що ви від дитини хочете.
Поквапся
Зрозуміло, що особливо часто така фраза звучить в той момент, коли батьки поспішають. У такі моменти хочеться, щоб дитина ворушився якнай швидше, а вона, як на зло, возиться, відволікаючись на все підряд. Можливо, що точно така ж її поведінка в більш спокійні моменти не викликає вашого роздратування, і ви її навіть не помічаєте. Якщо фраза постійно вимовляється роздратованим або звинувачувальним тоном, то змушує дитину відчувати те, що батьки нею незадоволені, що вона заподіює незручність. Якщо така ситуація повторюється щодня або навіть по кілька разів на день, ні до чого хорошого це не призведе. Найменше - падіння самооцінки дитини, а іноді і поведінка спрямована на протест.
Молодець!
Що поганого може бути в цій поширено заохочувальній репліці? Проте психологи стверджують, що при частому вживанні однієї і тієї ж фрази в якості похвали, вона стає знеособленою, знецінюється. Дитина починає сприймати її як якусь механічну відповідь, і на підсвідомому рівні перестає надавати їй якесь значення. Тобто механічно сказане «молодець» дорівнює в її сприйнятті повній відсутності якої-небудь похвали. Так що навіть хвалити дитину краще кожен раз по-різному, не використовуючи одних і тих же виразів.
Дай-но я тобі допоможу, у тебе не виходить
Психологи вважають, що така фраза, повторювана день у день, програмує дитину на невдачу. Вона заздалегідь готова до того, що у неї не вийде, але мама все за неї зробить. До слова сказати, в певному віці у дитини починається період «я сам», під час якого проголошення такої фрази навіть може спровокувати неабиякий конфлікт!
Візьми, тільки заспокойся!
Часта зміна суворої заборони на вимучений дозвіл підказує дитині, що таким способом (ниттям, криками, істериками, капризами) вона може домогтися від батьків чого завгодно.
Швидко припини!
Негайно помовч, зараз же заспокойся, швидше, кому сказали. . . Ні з ким, крім дитини, ви б не дозволили собі розмовляти в подібному тоні, адже правда? Дитина на таке звернення теж ображається, відчуваючи себе при цьому ще й абсолютно безправною. І замість того, щоб «перестати» і «заспокоїтися» починає протестувати. Малюки плачуть і вередують, підлітки кидають «відчепись» і замикаються в собі. В результаті такої фрази мама отримує прямо протилежний результат: замість того, щоб «припинити», дитина тільки підсилює небажану поведінку.
Ми це не купимо - дорого (немає грошей)!
Подібна фраза передбачає, що ви купили б, у випадку, якщо гроші б були, але ж це не завжди саме так. Найкраще пояснити дитині, що не варто купувати все підряд і до грошей варто ставитися раціонально, адже вони складають ваш сімейний бюджет.
Не псуй мені нерви, у мене здоров'я не залізне!
Насправді засмучувати не варто і цілком здорову маму або бабусю. Але багато батьків часто вдаються до таких хитрощів, як «високий тиск», «серце коле», щоб дитина припинила вести себе неналежним чином. По-перше, якщо ви хочете, щоб ваша дитина була з вами чесною, то й самі не обманюйте її, а по-друге, рано чи пізно вона перестане реагувати на такі хитрощі і, цілком імовірно, що коли у вас дійсно десь «кольне», дитина просто не зверне на це належної уваги. Одним словом, не жартуйте такими речами.
Ти ж дівчинка (хлопчик), а вони себе так не поводять!
Дівчатка неодмінно повинні бути акуратними, не грати у футбол, не лазити по парканах, а ось хлопчики не повинні скиглити і неодмінно повинні бути сильними. Нав'язування таких стереотипів з ранніх років не приведе ні до чого хорошого. Так, ставши дорослим, хлопчик буде соромитися своєї емоційності або недостатньої фізичної витривалості, а дівчинка стане комплексувати з приводу своєї зовнішності або «чоловічої» роботи. Може трапитися і зворотна реакція, коли наперекір вашим вічним рожевим бантикам і платтячкам, дівчинка-підліток не буде вилазити з джинсів і освоїть зовсім не жіночі манери. Нехай діти будуть дітьми, не позбавляйте їх цієї радості.
Не переживай, це все дурниці!
Для вас може це і дурниці, звичайно, але для дитини це може бути дуже важливо і значимо. Відібрали іграшку, посміялися над одягом або вчинком, не взяли в командну гру, та хіба мало у дітей буває неприємностей. Якщо ви будете завжди від цього відмахуватися і називати дурницями, то в кінцевому підсумку втратите до себе довіру і ваше доросле чадо навряд чи прийде розповідати про свої вже аж ніяк не дитячі проблеми.
Ще раз таке повториться - ти в мене отримаєш!
Вся справа в тому, що після виголошення такої фрази, до виконання покарання, як правило, не доходить. І всі заборони на перегляд телевізора або позбавлення морозива відкладаються на інший раз. А якщо на сто перший раз ви таки виконаєте загрозу, то педагогічного ефекту вона точно не матиме, швидше викличе подив і образу. Дитина повинна знати, чого очікувати вчиняючи так чи інакше
Рекомендації батькам гіперактивних дітей.
• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
• Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі:тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.
В очікуванні чуда: психологія свята
Традиція спільних свят відіграє істотну роль у житті родини, оскільки свято несе в собі функцію духовного єднання, колективного самовираження, зняття тягаря буденних проблем і турбот. Загальносімейні святкові дати, сама підготовка до свята: наявність певних ритуалів, наприклад, способів вітати один одного, дарувати подарунки, організовувати певний сценарій свята, готувати певні страви і т. п. — гарна можливість створити і закріпити спільні родинні традиції. Звичайно, при бажанні самої родини, всіх домочадців, мати ці традиції. В цьому відношенні Новий рік, мабуть, найбільш домашнє тепле свято.
Зміст кожного такого свята відображає цінності сім'ї. Це привід подарувати один одному увагу, турботу, тепло. Доведено, що свято має здатність групового впливу, тут затверджуються стереотипи поведінки й ціннісні орієнтації. Атмосфера чуттєво-емоційної насиченості, яка, як правило, панує під час таких подій, полегшує їх засвоєння і закріплення в свідомості.
Подарунки, насамперед, повинні відповідати віку, інтересам і захопленням людини.
Для дитини кращий подарунок — іграшки, підібрані з урахуванням її пристрастей. І якщо у батьків немає можливості купити дорогий подарунок, не слід видобувати його "чого б це не коштувало" — інакше дитина зрозуміє, що вона може маніпулювати батьками.
Крім того, дитина повинна теж брати активну участь у підготовці до свята і в церемонії дарування. З раннього дитинства діти щось майструють, малюють, ліплять — і вдома з мамою, і в дитячому садку. Запропонуйте подарувати саморобки, зроблені власними руками, татові, сестричці, бабусі. Коли дитина підросте, її можна брати з собою за покупками, вибирати подарунки, пропонувати дитині проявити ініціативу і фантазію. Не забувайте щиро хвалити дитину за зроблений вам подарунок, тим самим, заохочуючи і мотивуючи дитину долучатися до культури і традицій дарування. Нехай дитина зрозуміє, що дарувати подарунки ще приємніше, ніж отримувати. На власному прикладі показуйте дитині, як вам подобається дарувати подарунки іншим.
В деяких сім'ях прийнято відзначати свята окремо. Батьки (найчастіше це річниця весілля або інші "подружні" дати) святкують без дітей, підсвідомо повертаючись до періоду бездітності, до періоду залицяння, переживання яскравих емоцій, свободи; а діти відзначають свята без батьків, насолоджуючись спілкуванням і грою з однолітками. Але частіше для сімей не існує "роздільних свят". І можливо, це більш правильна позиція. Так як спільне святкування — це спосіб зближення членів сім'ї, заснований на емоціях радості, спільної діяльності, спосіб уникнути непорозуміння. Психологи зазначають, що у дітей повинна бути можливість різного мікросоціального спілкування. Наприклад, поїздка до бабусі, близьких родичів.
Іноді підлітки хочуть святкувати Новий рік без батьків, з однолітками. Для тінейджерів (і це їх головна вікова особливість) найважливішим є безпосереднє спілкування з однолітками в школі, на вулиці, в компанії. Не варто категорично забороняти щось дитині — ви ризикуєте отримати бурхливу емоційну реакцію від дитини, скандал. Тим більше, закривши її в будинку, вам все одно не вдасться створити враження, що "вся родина в зборі", що "все добре". Доречно запропонувати дитині провести якийсь час у колі сім'ї, і все-таки відпустити, дотримуючись всіх заходів безпеки. Дізнатися, куди дитина йде, хто в компанії, супроводжувати дитину.
Як варіант — можна напередодні взяти участь в організації вечірки на чужій території, або запропонувати запросити друзів у свій будинок. Все залежить від дитини, наскільки вона психологічно зріла. В юнацькому віці стає актуальним "відділення" від дорослих. Але батьки мають бути впевнені, що їх дитина в безпеці.
Сам по собі Новий Рік несе в собі життєстверджуючий, позитивний заряд. І неважливо в цю чарівну ніч — скільки років дітям і скільки батькам. І чи вірять вони в Діда Мороза — тепер це просто ще один приємний сімейний сюрприз у теплій атмосфері домашнього свята.
Чи можуть виконуватися бажання завдяки гарному настрою?
Чим би ми не займалися - важливою справою, обмірковуванням майбутніх планів, найважливіше - з яким саме настроєм це робиться.
Кожен з власного досвіду знає, що радісний або піднесений настрій дає позитивний імпульс будь-якого почину.
Якщо вчинки чи події починаються в гарному настрої, все виходить легко і в короткий термін.
Чи можна "творити" гарний настрій? Як навчитися керувати ним? Як за допомогою гарного настрою досягати бажаних результатів?
Очевидно, перебувати в гарному настрої з ранку до вечора (а втім, і вночі - бачити радісні яскраві сновидіння) хочуть всі без винятку. Але люди "влаштовані так, що знаходять безліч приводів його собі зіпсувати. Важливо відразу запам'ятати, що настрій - перш за все, результат відношення до навколишнього світу. Якщо ставитися до будь-яких подій явно негативно, то й настрій швидко стане відповідним. Тому перше правило - щоб створити гарний настрій, необхідно намагатися знаходити в подіях, навіть якщо вони здаються спочатку різко негативними, що щось добре, корисне.
Успішні люди відрізняються від людей, які поки що не досягли успіху, саме вмінням "перетворювати кислі лимони в лимонад". Іншими словами, негативне перетворювати на позитивне. Знаходити в усьому уявно "поганому" якусь особисту або суспільну користь. Наприклад, зламався телевізор - зате можна почитати книгу, до якої не доходять руки ось вже місяць. Дощ на вулиці - зате дощ розжене веселу компанію, що збирається ввечері на лавці біля під'їзду, і ніхто не буде заважати спати.
Напевно кожен на практиці стикався з підтвердженням висловлювання "Думки матеріалізуються". А якщо перебувати в пригніченому настрої, то і думки будуть відповідними. І чим довше затягується депресія, тим більше шансів, що все негативне буде матеріалізуватися. У свою чергу, позитивний настрій налаштовує "стрічку" подій на зовсім інший, мажорний лад. Саме тому імпульс гарного настрою "розгортає" події, і вони матеріалізуються в легкому і простому ключі.
Простий, але ефективний спосіб "притягати" гарний настрій - завжди думати про те, що ви хочете, тобто про приємне і позитивне. А не про те, чого вам не хочеться, - негативне і небажане. Адже буде матеріалізоване саме те, про що думалося частіше і найдовше. Як ви думаєте, про що "правильніше" думати - хотіти прийти на навчання вчасно або не хотіти спізнитися? Відчули різницю?
Існує думка, що гарний настрій можна отримати тільки тоді, коли все налагоджено - побут, кар'єра, сім'я, достаток. Але як же бути, якщо чогось з перерахованого поки що немає, отримати дуже хочеться, а не виходить, і тому немає настрою? Правило виходу з подібних ситуацій просте - "відпустити" ситуацію, не зациклюватися" в ній. Потрібно просто прийняти як даність, що чогось у вас поки немає. Але тримати на підкірці, що коли-небудь - і це відбудеться дуже скоро - обов'язково буде! Як тільки виходить "відпустити" негативну або небажану ситуацію, настрій відразу покращується! Турбуватися адже більше немає про що.
Коли у нас гарний настрій, ми посміхаємося. Тобто як результат на імпульс з мозку певні м'язи скорочуються, і на обличчі з'являється посмішка. Чи не можна використовувати зв'язок "настрій - мозок - скорочення м'язів обличчя - посмішка" у зворотному напрямку? На щастя, відповідь на це питання позитивна.
Виявляється, для поліпшення настрою достатньо всього 5-10 хвилин посидіти з "штучною", вимушеною усмішкою. Навіть якщо посміхатися зовсім не хочеться і настрій гірше нікуди. При цьому бажано, щоб хоча б спочатку виконання вправи вас ніхто не бачив. М'язи нервовими волокнами пов'язані з мозком і через мозок впливають на настрій. Через кілька хвилин посмішка стає справжньою і ви усвідомлюєте, що посміхаєтеся цілком щиро.
О, диво! Покращується Настрій!
Рекомендації батькам щодо розвитку пам’яті у дітей молодшого шкільного віку.
Варто знати, що розвиток уміння користуватися пам’яттю залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Необхідно створювати умови, що прискорюють навчання, дають можливість краще засвоїти й зберегти в пам’яті знання. Адже від неповного використання уяви вміння пригадувати погіршується.
Розвиток пам’яті у молодшому шкільному віці насамперед залежить від зацікавленості дитини, тому варто це враховувати при підготовці та проведенні уроку. Яскраві образи, цікаві нестандартні порівняння, зрозумілі дитині запам’ятовуються набагато ефективніше, ніж багаторазове повторення незрозумілих понять.
Слабка пам’ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага, від відсутності інтересу до матеріалу, а тому спостережливість розпорошена, спрямована одночасно на кілька предметів. Вдосконалення пам’яті вимагає постійних тренувань.
Регулярне звернення до пам’яті-уяви стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам’яті. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного і того самого. Не треба надмірно лякати себе невдачами, вдосконаленню пам’яті дуже шкодить перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кроком повинні збільшуватись, а їх виконання свідчитиме про зростання тренувального ефекту.
Шановні батьки, не варто забувати, що важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил:
• Запам’ятовувати треба в доброму настрої й на свіжу голову, коли ще не настала втома.
• Під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом.
• Слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації, виділяючи опорні сигнали.
• Потрібно творчо застосовувати ейдетичні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті.
• Немає поганої пам’яті, а є невміння нею правильно користуватися.
• Коли ваша дитина щось вивчає, налаштовуйте її на уявлення, а не на запам’ятовування.
• Не порівнюйте здібності та успіхи вашої дитини з іншими, акцентуйте її увагу на досягненнях, а не на помилках.
• Не примушуйте дитину щось зазубрювати, краще разом з нею пограйте з інформацією, використовуючи вправи «Школи ейдетики»
Ви дуже швидко помітите позитивні зміни. Ваша дитина почне хвалитися своїми успіхами, із задоволенням ходити до школи, з цікавістю робити уроки. Підвищиться й самооцінка дитини, бо кожного дня її досягнення ставатимуть кращими порівняно з днем минулим.
Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника.
У 6 – 7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у гімназії тільки у 9 років, коли нервова система вже сформувалася.
Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.
Правило 1
Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у неї можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.
Правило 2
Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 – 15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10 – 15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.
Правило 3
Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.
Правило 4
Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за й неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.
Кілька коротких правил
1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.
2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву )говорити дитині, що вона гірша за інших.
3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.
4. Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.
5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.
6. Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.
7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.
8. Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.
9. Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.
10. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує особистість дитини.
11. Визнайте право дитини на помилку.
12. Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.
13. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.
14. І взагалі , хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.
Як підготувати дитину до школи.
Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі і до труднощів, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг підготування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я дитини.
Чому ж так важливо визначити готовність дитини до вступу в школу? Доведемо, що у дітей, не готових до навчання, важко і достатньо довго відбувається підготовка адаптації, пристосування до школи; у них значно частіше проявляються труднощі навчання. Серед них значно більше невстигаючих, і не тільки в першому класі, а й на далі ці діти частіше серед невстигаючих, і саме в них наявні випадки порушення стану здоров’я.
Батькам слід звернути увагу: якщо дитина не достатньо готова до навчання, але навчається добре – це досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною» і виникає значне напруження різних систем організму, призводить до стомлення і перевтомлення, і як результат – розладу нервово-психічної системи.
Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.
Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.
Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.
Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.
Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.
Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.
Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.
Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.
Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.
Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.
Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.
Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей.
Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мають зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.
Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?
Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути гальма.
Правило 2: не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрил кою і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.
Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?. . . Вона вас засмучує і… все.
Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому й не доцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.
Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.
Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації най значущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.
Правило 7: - головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Людина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
Правило 8: - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусіднього Івана.
Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.
Правило 10: означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не виникне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.
Правило11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.
Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.
Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.
Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей.
У роботі з дітьми з тривожністю необхідно
• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;
• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;
• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
• Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.
• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки.
• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.